система онлайн-бронирования
Опубликовано: 22.10.2018
Як охороняються авторські права? Як можна і як не можна використовувати чужі авторські твори? В чому різниця між охороною авторських прав і патентуванням? Відповіді на ці та інші питання наведені в цьому інтерв'ю.
Вела бесіду Олеся Бацман
Опубліковано: газета "Время" , 21 жовтня 2006 р., №119 (15679)Моє право закінчується там, де починається твоє право. Сентенція загальновідома, а в правовій державі, якою за визначенням є Україна - навіть загальноприйнята, проте ... З одного боку, в нашій країні все більшу популярність набувають словосполучення «захист авторських прав», «моральні збитки» та інш. З іншого - часто ми навіть не замислюємося про те, що якимись своїми, здавалося б, звичайними діями вже вторгаємося на чужу територію. Наприклад, зайшов в Інтернет, завантажив якусь пісню: слухаєш, насолоджуєшся і навіть не гадки не маєш про те, що вже порушуєш закон. Адже завантажив авторський твір безкоштовно. Але якщо за цю, так би мовити, провину вас до відповідальності навряд чи хто-небудь притягне (окрім власної совісті, звісно), то існують в Україні випадки, коли порушники досить суворо були покарані в суді. І треба сказати, що останнім часом ці «випадки» стають дедалі частішими.
Цитувати - можна
- Дмитре, ось така ситуація. Одна газета передруковує статтю іншої газети з посиланням на це видання і автора. Але, в кожному виданні зазначено, що передрук можна здійснювати з посиланням і з дозволу. Тобто одне дотримується, інше ні. Які претензії можна пред'являти до газети? І які можуть бути для неї наслідки? - Навіщо ж відразу претензії? Спочатку треба розібратися, що саме передрукували! Справа в тому, що Закон України «Про авторське право і суміжні права» дозволяє використовування авторських творів (а стаття - це ж теж авторський твір!) без згоди автора, але з обов'язковим зазначенням його імені. Це можливо у деяких випадках, список яких наведений в законі. Наприклад, можна статтю не скопіювати, а процитувати. Цитування допускається законом і на це ні в кого не треба питати дозволу. Крім того, можна абсолютно вільно використовувати будь-який твір у виданні освітнього або навчального змісту. Так, наприклад, вірші поетеси Анни Ахматової, про яку зараз часто згадують, розміщені в підручнику літератури, не є випадком порушення авторського права. А якщо ваша стаття є чисто інформаційною, наприклад, повідомляла про те, що десь, нарешті, включили гарячу воду або якийсь футбольний клуб в черговий раз програв комусь з рахунком 0:1, то передрук такої статті теж не буде випадком порушення авторського права. Тут, по суті, і немає твору, ви просто повідомили про подію, що відбулася. Поділилися новиною. А цю новину передрукували з посиланням на джерело! Тому, перш ніж вести мову про претензії і подавати позов до суду, потрібно переконатися, що факт порушення авторського права дійсно був. А вже розмір цих претензій може бути яким завгодно! Можна і мільйон зажадати. Головне, щоб при розгляді вашого позову в суді ви змогли довести, що ця сума обґрунтована. Далеко не завжди суд стягає з відповідача таку суму, яку хотів одержати позивач. - А якщо я пишу статтю і для неї використовую цілий уривок з нової книги Грішковца? Він може мені сказати, що я порушила його авторське право? - Це теж цитата. Вона дозволяється. Але в законі сказано, що вона повинна бути в обсязі, виправданому метою цитування. Тобто повністю передрукувати книгу Грішковца, додавши від себе лише пару рядків, і потім заявити, що це було цитуванням, у вас не вийде.Термін придатності: життя і ще 70 років
- У авторських прав існує «термін придатності»? - Так, існує. Строк охорони. Протягом всього життя автора плюс 70 років після його смерті. - Щодо музики. Я з Інтернету вивантажила пісню, послухала сама. Ну це добре. А якщо узяла і включила її на вечірці. Я щось порушую? - У принципі, так. Якщо ви вивантажили цю пісню, ви вже несете відповідальність, тому що ви її вивантажили безкоштовно. Це перше порушення авторських прав. А друге порушення авторських прав вчинив той, хто надав вам можливість її вивантажити. Навіть якщо ви заплатили якусь символічну суму, це - неліцензійний примірник, а отже, ви викрали чужий твір. Хоча, треба сказати, є виконавці, які самі розміщують свої пісні в Інтернеті для безкоштовного викачування. Наприклад, співачка Ірина Богушевская. Якщо слухаєте пісню в родинному колі - немає проблем. Але якщо ви включили її десь в кафе - це вже означає, що ви використовуєте її з метою отримання прибутку. Якщо вхід в кафе безкоштовний, ви зобов'язані відраховувати один відсоток від прибутку кафе власникам авторських прав на пісні, які у вас звучать. А якщо вхід у ваш заклад платний - 4 відсотки. Ці відрахування називаються «роялті». Логіка тут така: ви використовуєте музику для створення приємної емоційної атмосфери в своєму закладі, що привертає в нього відвідувачів. Оскільки музика допомагає вам отримувати прибуток, то буде справедливо поділитися малою часткою цього доходу з авторами музики і виконавцями пісень, які у вас звучать. - А якщо я ставлю в кафе законно придбаний ліцензійний диск? - А ви і так повинні використовувати лише законно придбані диски! Якщо ви купили диск, ви використовуєте авторські твори. Якщо використовуєте з метою збільшення прибутку, ви повинні платити. А ось якщо в кафе ви включили радіо або телевізійний канал, створюється досить цікава ситуація. З одного боку, телебачення або радіо використовує твір автора, і для того, щоб поставити в ефір якусь пісню, треба отримати згоду виконавця, композитора, автора слів та інш. По-друге, заплатити йому роялті за те, що ця пісня звучить в ефірі. Отже, вже один раз винагорода сплачена - це зробив радіо- або телеканал. Але радіо або телеканал, у свою чергу, теж виробляють інтелектуальний продукт: передачу, програму або щось ще. А за використовування цього продукту зобов'язаний платити вже власник кафе! В даному випадку ситуація цікава тим, що навіть серед фахівців з авторського права немає єдиної думки в цьому питанні. На даному етапі гроші за це стягуються.Нотка до нотки, копійка до копійки
- А як відбувається збір грошей? - Для цього існують організації колективного управління авторськими правами (в Україні їх близько десятка), з якими уклали договори автори і виконавці з тим, щоб ці організації стежили за дотриманням їх прав, збирали роялті, а за це брали собі якийсь відсоток. В Харкові, до речі, працює представництво майже всіх українських організацій колективного управління. Їх співробітники ходять по ресторанах, клубах і перевіряють, чи укладені договори між власниками і хоча б однією з цих організацій. - Як можна відстежити, кому з артистів скільки треба відраховувати, адже ставлять абсолютно різну музику в різній кількості? - Той, хто ставить пісні – тобто ді-джей, зобов'язаний щоквартально складати плей-лист, скільки разів яка пісня прозвучала. - Це працює? - Так, кафе і подібні заклади платять. - А хто ще повинен платити? - Стадіони, аквапарки, кінотеатри, будь-які публічні місця, де музика використовується з метою залучення відвідувачів. До речі, це питання вперше виникло у Франції в кафе «Амбасадор» на Елісейськіх полях в Парижі. В 1847 році двоє композиторів - Поль Енріон і Віктор Парізо, а також автор слів Ернест Бурже подали позов проти власника кафе, в якому виконувалася їх музика. Автори вважали несправедливим, що вони зобов'язані платити за їжу і напої в кафе в той час, коли ніхто навіть не збирався платити їм за публічне виконання їх пісень оркестром цього ж кафе. Відбувся суд, в якому перемогли автори. Власник «Амбасадора» був вимушений виплатити їм досить значну винагороду. Через три роки стало зрозуміло, що автори численних музичних творів самі не можуть устежити за використовуванням своїх творів по всій Франції. І в 1850 році було створено «Товариство збору гонорарів». Проте ця організація не була першою по управлінню авторськими правами. Перша в світі була створена за ініціативою Бомарше - драматурга, автора «Одруження Фігаро» в 1777 році. Він вів цілі судові битви проти театрів, які тоді дуже неохоче визнавали права авторів. А у нас в країні такі структури тільки недавно з'явилися. Двісті з гаком років різниці!- А караоке? Людина платить гроші і переспівує чиюсь пісню. Вона порушує чиїсь права?
- Порушуються права в тому випадку, якщо виробник «минусовки» зробив її нелегально.- Якщо разом з вулицею крупно в кадр фотоапарата потрапив перехожий, а фото опублікували, ця людина може потім висловити претензії виданню, що його фотографували без дозволу?
- Якщо людина позувала, тоді фотографу краще запитати її дозволу. Адже вони обидва стають авторами художнього твору - фотографії. Фотограф виступає як фотограф, а позуючий - як модель. А якщо людина просто так випадково потрапила в кадр, от як новини на телебаченні знімають, то дозволу спеціального не потрібно. Так само не питають дозволу на відеозйомку в супермаркетах та метро. Адже в цьому випадку не створюється твір, а отже, не виникає і авторського права!Патент - це інша «пісня»
- Якщо я винайшла, умовно кажучи, нову деталь до космічного корабля, які документи мені потрібно оформити, щоб запатентувати свою ідею і скільки це коштуватиме? - Взагалі-то кажучи, це питання вже поза сферою авторських прав. Патентування винаходів регулюється абсолютно іншим законом - «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі». Вам потрібно буде прийти до патентного повіреного і розказати йому суть свого винаходу так, щоб він це зрозумів. Можливо, потрібно буде виготовити які-небудь креслення або схеми, що проілюструють винахід. Вам буде потрібно надати свої паспортні дані, підписати довіреність на надання патентному повіреному права захищати ваші інтереси в патентному відомстві і укласти договір про виконання робіт по підготовці заявки на винахід. Сума витрат на патентування складається зі зборів, які потрібно сплатити в патентне відомство, і гонорару патентному повіреному за виконану роботу. Чим складніше винахід, тим більше обсяг роботи повіреного, і тим більше сума витрат. Загальну суму відразу назвати неможливо, все залежить від обсягу і складності робіт. Природно, патентування нової конструкції садової лопати обійдеться дешевше, ніж патентування космічного корабля. Певна річ, патентування в інших країнах вимагатиме більш значних витрат. Хоча, треба сказати, винахідники нашої країни при патентуванні своїх винаходів в інших країнах користуються пільгами і платять значно менші суми, ніж звичайно вимагають зарубіжні патентні відомства. Справа в тому, що Україна є державою з низьким рівнем доходів на душу населення, а для винахідників з таких країн збори в патентних відомствах істотно знижені. На жаль, це той випадок, коли пільгами - з патріотичних почуттів - пишатися не доводиться.А ще був випадок...
- Найоригінальніша справа щодо порушенню авторських прав, яку ви пригадуєте? - Їх дві. Перша. Кореспондент однієї з українських газет в 2001 році проводив на вулицях Києва опит громадської думки. Після публікації результатів опиту один з його учасників подав на газету позов до суду і зажадав виплатити компенсацію у розмірі 100 тис. грн. за моральну шкоду. Позивач заявив, що він дав інтерв'ю українською мовою кореспонденту газети і цим створив усний твір. Далі він стверджував, що редакція переклала його російською мовою і опублікувала переклад як похідний літературний твір без його дозволу. Позивач заявив, що через цю публікацію у нього різко погіршився стан здоров'я і він зазнав сильних моральних страждань! Цим він пояснив астрономічну суму своїх претензій. Суд детально розглянув суть справи і встановив, що ніякого інтерв'ю насправді не було! Позивач лише відповів на питання кореспондента про терористичні акти 11 вересня 2001 року в США. В компенсації йому було відмовлено. Другий випадок цікавий тим, що в ньому замішаний Олег Скрипка з групи «Воплі Відоплясова», а точніше, його штани. Справа в тому, що в листопаді минулого року в Києві пройшов показ нових моделей одягу з колекції українського модельєра Михайла Вороніна. Після показу на сцені з'явився Олег Скрипка в шароварах, які створив інший модельєр Ярослав Тимченко. Ця модель шароварів була пошита спеціально для кліпу на пісню «Катерина». Молодий модельєр звинуватив свого колегу в порушенні авторських прав і зажадав компенсацію в 75 тис. грн. Мовби, пан Воронін цілеспрямовано використовував модель у власних комерційних цілях, привертаючи увагу до своєї колекції. Для того, щоб знайти істину, суд був вимушений розбиратися в тонкості пошиття шароварів.P.S. Чомусь до цього опублікованого в газеті "Время" інтерв'ю не увійшов фрагмент бесіди, в якому йшлося про охорону авторських прав на інтерв'ю. Схоже на те, що редактори газети просто побоялися це друкувати. Ось цей фрагмент:
- А хіба інтерв'ю теж захищається авторським правом? - Так, звичайно! Ми з вами зараз разом створюємо усний твір. Як співавтори. І як співавтори маємо рівні на нього права! А ще в Законі "Про авторське право і суміжні права" сказано, що винагорода за використання твору належить співавторам в рівних долях! - Отже, невже, ви потім теж звернетеся до суду за компенсацією моральної шкоди? - Ні, ну що ви! Обіцяю вам цього не робити! І в бухгалтерію газети "Время" за гонораром теж не піду.