Опубликовано: 21.10.2018
Арт. 124.
Для оборони субєктивних публічних прав і інтересів позивача і охорони обєктивного правного ладу не досить добитися сприятливого вироку Суду, треба ще, щоб запізвана сторона, яка програла справу, або доконала певного чину, або повздержалася від нього; тоб-то: необхідно, щоб вирок Суду мав екзекутивну зобовязуючу силу, без чого він був би часто абстрактним академічним міркуванням на тему про закономірность чи незакономірність того чи иншого акту чи заховання.
Арт. 125.
Виконується вирок негайно після того, як набере законної сили. Щож до, так званого, попереднього виконання, що його знає цивільний процес по відношенню до осіб приватних, то в процесі адміністративнім його не може бути, з одного боку, з огляду на характер справ, а з другого, на те, що в переважаючій кількості випадків запізваною стороною виступають органи державного управління або територіяльного самоврядування, відносно котрих і процес цивільний не знає попереднього виконання.
Арт. 126.
Відносно органів державного управління і територіяльного самоврядування примусового виконання вироків Адміністративного Суду, очевидно, бути не може. Вони мусять виконати його самі. Обовязок зробити це, як і, в процесі цивільному, наступає для них з момента одержання від Суду копіївирокуз повідомленням, що він набрав законної сили. Суд надсилає цю копію з власної ініціятиви, ex officio, повідомляючи про це одночасово і Прокуратуру, яка стежить за виконанням такого вироку. Що до инших осіб чи то фізичних, чи то юридичних, то робити для них будь які винятки нема рації, і відносно них вироки виконуються примусово на загальних підставах.
Арт. 127.
Що до випадків виникнення сумнівів під час виконання вироку, тлумачить останній той Суд, що ухвалив його, – це загально-процесуальне правило. Знайомевоно і закону 30.V.1917 р./арт. 91/.
Арт. 128.
З огляду на велике наближення процесу адміністративного до цивільного з його широко розробленою практикою, ті питання процесуального характеру, які цим законом цілковито не розвязуються, найдоцільніше розвязувати на підставі зміркування цих норм з правилами цивільно-процесуального кодексу. Таке правило відомо й закону 30.V.1917 р./арт. 92/, а пруські адміністративно-процесуальні правила, хоча, як загальну засаду, його й не проголошують, але в поодинчих випадках скеровують Суд Адміністративний теж до цього кодексу.