Робота над п'ятирічними і річними планами економічного і соціального розвитку на підприємствах (в холдингах) починається з визначення структури продукції, тобто номенклатури і кількості кожного найменування виробів, які збираються виробити. формування виробничої програми зазвичай пов'язане з аналізом різних варіантів структури планованої продукції, зіставляючи її з попитом, а трудомісткість робіт з виробничою потужністю і наявністю трудових ресурсів, з можливістю матеріально-технічного забезпечення, особливо кооперованих поставок заготовок, напівфабрикатів і, нарешті, виходом на затверджувані показники за обсягом випуску і реалізації продукції, прибутку і собівартості, зростання продуктивності праці і іншими показниками. Тим самим в традиційному «ручному» методі складання плану виробництва присутні елементи оптимізації. Але «ручний» метод оптимізації далекий від наукового, оскільки в ньому відсутні критерій оптимальності (функція-мети) і економіко-математична модель.
Критерій оптимальності повинен відображати мету виробництва, яка полягає у підвищенні рівня задоволення потреб суспільства і отримання достатнього фінансового результату.
У свою чергу рівень задоволення потреб характеризується як кількістю випущених і необхідних споживачам продуктів, так і високою якістю виробів, що постачаються. Такий критерій оптимальності (в порівнянні з прибутком і рентабельністю) руйнує усталені погляди на планування виробництва, які часом призводять, до спотворення ефективності виробництва і небажаним зрушень в структурі виробничої програми.
Складання плану виробництва є основною проблемою в теорії виробництва і розподілу. Воно випливає з необхідності оптимального розподілу обмежених в конкретному періоді предметів, засобів праці і людей, що приводять їх у дію.
return_links (1); ?>
Підприємства вирішують задачу оптимізації виробничої програми на максимум локального критерію на основі зв'язків з фондораспределяющімі організаціями, через які конкретизуються попит і вимоги до продукції, забезпечується задоволення потреб суспільства. Весь комплекс робіт по оптимізації планів виробництва слід вирішувати за етапами в такій послідовності.
1. Вивчення (обстеження) об'єкта оптимізації, а саме: виявлення особливостей виробництва - періодичності виробів, їх серійності і спільності техніко-експлуатаційних властивостей, встановлення потреби в продукції підприємства, в тому числі перевищення попиту над досягнутою виробничої можливістю підприємства з випуску виробів на початок планового періоду, наявність обґрунтованих планових нормативів на випущені вироби.
Виявлення номенклатури і структури плану, серійності виробів, вивчення спільності їх призначення і техніко-експлуатаційних властивостей кожного виробу мають важливе значення для побудови економічної моделі, для оцінки і зіставлення різних варіантів плану за рівнем ефективності експлуатації, застосування всієї маси планованої продукції. Для тих підприємств, обсяг виробництва яких складається з одного, йди двох провідних виробів, пошук екстремального значення обсягу виробництва ведеться методом зіставлення різних варіантів плану за рівнем ефективного використання виробничих потужностей або інших ресурсів.
Особливість многономенклатурного виробництва полягає в тому, що попит може перевищувати досягнутий рівень виробництва і виробничу можливість підприємства одночасно за кількома або по абсолютній більшості виробів з різними споживчими властивостями (якістю) і рівнем трудомісткості. В таких умовах підприємство змушене вирішувати питання про перевагу розвитку виробництва тих чи інших виробів. При цьому важливо, щоб вибір структури плану виробництва пояснювався не тільки вигодою підприємства-виготовлювача, а й прагненням до досягнення максимальної ефективності перспективи, включаючи ефективність застосування продукції.
2. Побудова економіко-математичної моделі оптимальної виробничої програми мав би підпорядковуватися поставленої економічної задачі, вибору критерію оптимальності і обмежень.
Система планового ведення господарства передбачає взаємовигідні відносини між виробником і споживачем при неодмінному виграші економічної системи в цілому. Тому при вирішенні питання, яким виробам при багато виробництві слід віддати перевагу для отримання максимального ефекту від усієї випущеної продукції (при неповному задоволенні попиту), поряд зі зростанням маси продукції необхідно враховувати ефективність експлуатації кожного окремо і потім всіх разом випущених підприємством виробів на різних варіантах виробничого плану.
Якби підприємства мали в своєму розпорядженні об'єктивними оціночними даними ефективності застосування кожного виробу, то розроблена програма виробництва оцінювався б інтегральним показником ефективності продукції, що враховує насамперед сферу споживання (оскільки, як правило, основна частка ефекту виходить саме в експлуатації продукції) і сферу виробництва цих виробів. В цьому випадку корисність збільшення виробництва тих чи інших виробів оцінювалася б об'єктивним показником приросту ефективності.
return_links (1); ?>
Однак завдання визначення ефективності застосування в народному господарстві виробів досить складна. Це пояснюється тим, що вироби більшості галузей промисловості можуть застосовуватися на самих різних за характером експлуатації об'єктах, створюючи тим самим широкий діапазон оцінки ефективності їх застосування.
Щоб отримати якісні характеристики різних варіантів виробничих програми, знадобиться оцінка ефективності застосування (експлуатації) кожного виробу і всієї планованої продукції в цілому. Відомо, що номенклатура і структура продукції повинні жваво реагувати на потреби суспільства. Тому вона повинна оцінюватися не стільки в обсязі (тис. Руб. В незмінних цінах), скільки за її ефективності для споживання. З цією метою повинні систематично вивчатися ефективність даної продукції, потреба і попит на неї. Це має принципове значення для формування виробничих планів. На практиці зустрічається чимало випадків, коли номенклатура і структура плану відображають вигоду виробництва (при формуванні прибутку і інших фондообразующіх показників) і недостатню ефективність застосування її у споживачів.
Потреби в продукції, а тим більше високоефективної, як правило, обганяють виробничі можливості їх повного задоволення. У цьому, як нам представляється, причини невідповідності попиту і можливостей їх повного задоволення. З цих позицій виробнича потужність в кожному плановому періоді відображає фіксовані можливості виробництва по виконанню певного обсягу робіт, а в задачі оптимального програмування виступає в якості основного обмеження.
В умовах багато-номенклатурних виробництва знаходження оптимальної структури продукції в плані можна розглядати з позиції ефективного розподілу ресурсів, і перш за все виробничої потужності. Всі умови, пов'язані з практичним вирішенням цієї економічної завдання, відповідають і можна розв'язати економіко-математичним методом, оскільки є мета, можливості кількісного вираження критерію оптимальності та обмеження, максимізації цільової функції.
3. Вибір математичного апарату, за допомогою якого оптимізується багатономенклатурними виробнича програма машинобудівного підприємства, заснований на тому, що математичне програмування має сукупністю методів прийняття оптимальних рішень в таких економіко-виробничих ситуаціях, коли слід знайти екстремальне значення функції мети декількох змінних. Широке поширення набуло лінійне програмування, оскільки в більшості економічних задач основні залежності виражаються лінійними рівняннями або нерівностями, що містять змінні величини (шукані оптимальні величини) тільки в першого ступеня. Ці завдання добре розроблені, мають струнку теорію і способи рішень.
Формулювання поставленої нами задачі - знаходження оптимальної структури планованої продукції за показником ефективності застосування в експлуатації кожного виробу при обмеженій виробничої потужності - повністю відповідає умовам лінійного програмування і тому цілком вирішувана за допомогою такого математичного апарату. Не виключена можливість при певній постановці економічної задачі застосування нелінійного (опуклого) програмування з використанням, наприклад, множника і допоміжної функції Лангранжа і інших методів.
У практику управління виробничим об'єднанням (холдингом) все ширше впроваджуються автоматизовані системи управління підприємством (АСУП), інформаційні обчислювальні центри (ІОЦ). Постійно вдосконалюються моделі управління, змінюються покоління електронно-обчислювальної техніки. На багатьох підприємствах і в холдингах успішно функціонують підсистеми автоматизованого оперативного управління рухом виробництва, матеріально-технічного забезпечення, контролю за виконанням господарських договорів на постачання готової продукції, обліку виконання внутрішньовиробничих госпрозрахункових показників, бухгалтерського обліку, вирішуються різні технічні завдання управління верстатами і лініями з ЧПУ, розраховуються показники надійності нових виробів і т.д.
Резерви ефективності АСУП укладені в широкому застосуванні оптимізаційних задач в плануванні, які по суті не задіяні. Основний зміст наукового методу оптимального планування становить можливість вибору найкращого варіанта з ряду альтернатив за обраним критерієм. Очевидно, щоб вибирати найкращий з багатьох варіантів, потрібно мати право варіювати хоча б в определанних межах виробничими ресурсами і бути самостійним у прийнятті такого роду рішень. З цієї причини в роботі наполегливо підкреслюється необхідність демократизації планування, розширення прав об'єднань, підприємств у формуванні виробничої програми.
return_links (1); ?>
Конструювання показника критерію оптимальності виробничої програми засновано на максимізації кількісної міри задоволення попиту в планованому періоді. При цьому попит на j-тое виріб представлений в задачі максимізації його задоволення верхньою межею допустимого рівня виробництва, а досягнутий в базисному періоді або мінімально допустимий обсяг виробництва j-го вироби - нижніми межами. Їхнє ставлення визначає досягнуту міру задоволення попиту в цих виробах на початок планованого року або мінімально допустимий рівень виробництва при обов'язковій умові, що потреба в даному виді продукції не тільки є, але і що попит на неї перевищує досягнутий в передплановому періоді рівень.
Зіставлення показників зацікавленості споживачів в збільшенні виробництва різних виробів показує, що по одним виробам потреба задовольняється більш повно, ніж по іншим. Ця несправедливість усувається оптимізацією структури продукції в плані виробництва і тим самим виключається мало місце в практиці планування розподіл продукції на «вигідну» і «невигідну» з точки зору виробника.
Чимала роль у конструюванні критерію оптимальності відведена споживчими властивостями виробів як відображенню зацікавленості споживачів в збільшенні виробництва, перш за все високоефективної, якісної продукції. Дедалі більше значення якості продукції як одного з основних факторів підвищення ефективності виробництва викликає необхідність посилення ролі його показників в плануванні діяльності підприємств. Показники якості повинні не тільки відображати технічні характеристики продукції. Будучи невід'ємною частиною управління процесом виробництва, вони органічно доповнюють кількісну характеристику задоволення попиту і разом з нею утворюють фундамент формування виробничої програми підприємств.
Якість продукції визначається як умовами споживання, так і умовами виробництва. Саме у виробництві продукт наділяється властивостями, характеріÐ
Return_links (1); ?Return_links (1); ?
Return_links (1); ?